Medsocium.com

Дубинська Г.М., Ізюмська О.М., Минак О.М. Українська медична стоматологічна академія Відомо, що у хворих на хронічний гепатит С (ХГС) ураження печінки часто поєднується зі змінами з боку інших органів шлунково-кишкового тракту: жовчного міхура, підшлункової залози, шлунку, тощо. Внаслідок сукупності декількох патогенетичних факторів у хворих на ХГС має місце порушення метаболізму жовчних кислот. Негативний вплив холецидемії при гострих та хронічних гепатитах безперечно доведений вітчизняними вченими і не викликає сумніву. Тому постійно йде пошук нових підходів та аналізуються предиктори ефективності лікування хронічних гепатитів (ХГ). Дослідження останніх років показали, що при холестатичному синдромі застосування урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) сприяє поліпшенню морфофункціонального стану печінки і підвищує якість життя. Доведено, що використання УДХК сприяє поліпшенню біохімічних показників, зменшує прояви клінічних симптомів та інтенсивність цитолізу при дифузних ураженнях печінки різної етіології, в тому числі і при ХГ вірусної етіології. Враховуючи сучасні уявлення про патогенез морфофункціональних порушень у печінці, що розвиваються при ХГ вірусної етіології та співставляючи їх з механізмами дії УДХК, представилося доцільним проаналізувати ефективність останньої в комплексній терапії хворих на ХГС. Мета нашої роботи – оцінити вплив УДХК на перебіг та ефективність комбінованої противірусної терапії у хворих на ХГС. Під спостереженням знаходилось 37 хворих на ХГС віком від 21 до 60 років. Залежно від застосованих схем лікування, хворі були розподілені на групи: першу (І) склали 17 хворих, які отримували комбіновану терапію ІФН-α (інтрон, ПЕГ-інтрон) і рибавірином; другу (ІІ) – 20 осіб, яким додатково призначали препарати УДХК. Протягом лікування, після нього, далі через 6 місяців проводили контрольні клініко-лабораторні обстеження: загально-клінічні, визначення показників білірубіну, АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази (ЛФ), гамма-глютамілтранспептидази (ГГТП), загального білка та білкових фракцій. Ефективність терапії оцінювали за клінічними даними; показниками активності АлАТ; наявністю РНК-НСV в сироватці крові через 3, 6 місяців лікування та через 6 місяців після його завершення. Групи хворих, яким проводилась терапія, були рівноцінні за статтю, віком, тривалістю хвороби, генотипом НСV. Оцінка даних, отриманих при загально-клінічному обстеженні при проведенні лікування показала, що хворі ІІ-ї групи відмітили поліпшення самопочуття, зниження больового абдомінального та диспепсичного синдромів вірогідно швидше, ніж пацієнти І-ї групи. Зазначені позитивні зміни найбільш чітко простежувалися у хворих, які мали супутній хронічний холецистит з дисфункцією жовчного міхура та сфінктера Одді. В процесі терапії спостерігали поступове зниження активності цитолітичних ферментів. Так, в кінці першого місяця лікування, а також впродовж 12 і 24 тижнів активність АлАТ в ІІ-ій групі обстежених виявилася в 1,3-1,5 рази нижчою, порівняно з І-ою групою (р<0,05). Через 6 місяців лікування активність ферменту знизилась в 2 рази в І-ій та в 3 – в ІІ-ій групі (р<0,001). Аналогічно змінювалася активність АсАТ. Динаміка рівнів білірубіну, ГГТП, ЛФ засвідчила, що призначення препаратів УДХК сприяє швидкій регресії ознак холестазу. У хворих ІІ-ої групи через місяць від початку лікування активність ГГТП знизилася в 2 рази (р<0,01), на 12-му тижні – нормалізувалася, в подальшому утримувалася на рівні показники фізіологічної норми. В І-ій групі у переважної більшості хворих показники ГГТП знизилися, але залишалися підвищеними протягом лікування. Аналогічною була динаміка вмісту білірубіну та ЛФ. Через 3 місяці лікування частота виявлення РНК-НСV становила 47,0% (n=8) в І-ій і 35,0% (n=7) в ІІ-ій групах. На момент закінчення лікування РНК-НСV в сироватці не визначалась у 82,4% (n=14) і 90,0% (n=18) пацієнтів відповідно групам. При контрольному обстеженні через 6 місяців після завершення терапії цей показник склав відповідно 76,5% (n=13) і 90,0% (n=18). Аналіз частоти побічних проявів противірусної терапії в обстежених групах пацієнтів показав, що такі симптоми як втомлюваність, диспепсичні розлади, зміни в загальному аналізі крові (тромбоцитопенія) у хворих І-ої групи реєструвалися вірогідно частіше. Таким чином, проведені дослідження показали, що призначення препаратів УДХК хворим на ХГС, які отримують комбіновану противірусну терапію, сприяє зворотній регресії клінічних симптомів, нормалізації біохімічних показників цитолізу і холестазу та підвищує ефективність противірусної терапії.