Medsocium.com

Корнієнко О.Є., Мартиненко О.П., Клокол Є.І. Луганський державний медичний університет Вступ. Еволюція у поглядах на патогенез абдомінального сепсису (АС) висуває на провідну роль у розвитку хвороби ентеральну недостатність (ЕН). В спеціальній літературі ця тема означена як синдром закритої черевної порожнини, гіпертензивний абдомінальний синдром (т.зв. ACS) тощо; патологічна бактеріальна транслокація також характеризує ЕН. Остання розглядається як ініційна для всього ланцюга поліорганної недостатності. Матеріали і методи. Проведено проспективне дослідження 23 хворих, оперованих з приводу АС з тяжкістю стану перед операцією за шкалою APACHE II 20±2 бали; в групі контролю (ретроспективно досліджених) - 12 хворих. Когорти хворих рондомізовані за віком, статтю, поширеністю та причиною перитоніту, початковим станом хворих, консервативною програмою лікування. У всіх хворих була наявною ЕН. За критерії ЕН було взято: відсутність перистальтики, наявність водно-електролітних порушень, олігоурія. Важливе значення мають данні рентгенографічного дослідження. Хірургічне лікування хворих проводилось за загальноприйнятою технологією. В групі контролю хірургічне втручання закінчували тотальною назоінтестінальною інтубацією, дренуванням черевної порожнини з 4-х точок; серединна рана живота зашивалася наглухо. У пацієнтів групи дослідження операцію закінчували «керованою» лапаростомою за оригінальною методикою. У цих хворих проводилась інтубація початкового відділу тонкої кишки (1-1,5м). Якщо кишка була надто розширена газами та рідиною (4 см і більше) з набряком стінки («важка» петля), то виконували попередньо сеанс декомпресії – після тотальної назоінтестінальної інтубації та аспірації газу й рідини , зонд відразу видаляли. Нами відпрацьована оптимальна програма ведення хворих з лапаростомою – пацієнти, що вижили перенесли 2±0,2 щодобові лапаросанації. У всіх хворих до та після операції вивчали внутрішньочеревний тиск (ВЧТ) за методикою Burch et all. Результати та їх обговорення. Летальність у групі контролю сягнула 51%, а групі дослідження – 24%. Рівень ВЧТ до операції становив 15 мм вод.ст. (1,9-2,0 кПа) і більше (N – 0,3 кПа). Збільшення ВЧТ за АС відбувається через кишечний парез та напруження м’язів передньої стінки живота, через накопичення рідини в черевній порожнині та кишечних петлях, через набряк очеревини. Назоінтестінальна інтубація кишечнику визнаний метод лікування ЕН за закритого ведення черевної порожнини. Але значні виділення по зонду спостерігаються лише на 5-7 добу за умови відновлення перистальтики кишечнику. ВЧТ при зондовому дренуванні кишки знижується у 42% на 0,3-0,6 кПа, у 34% (3) хворих він не змінився та ще в 24% – підвищувався. Покращення результатів лікування АС пояснюємо синергічною дією двох потужних механізмів саногенезу - лапаростоми та інтубації кишечника. Значення інтубації кишечника відоме, отже основним в отриманні такого результату вважаємо лапаростому. Останню ми розглядаємо в основному як спосіб декомпресії черевної порожнини що перериває дію декількох «хибних кіл» і сприяє відновленню макро та мікроциркуляції органів черевної порожнини й відновленню їх функції. Висновки. Лапаростома - базисний засіб в лікуванні ентеральної недостатності. На тлі лапаростоми доцільно використовувати бережливі способи декомпресії тонкої кишки.