Medsocium.com

Кириленко В.А., Гелевера В.А., Незгода І.І., Князєва В.І., Кириленко Т.В., Гелевера В.К. Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Запровадження маркерів вірусних гепатитів В та С в широку практику дозволило уточнити етіологію та поширення гострих хронічних захворювань печінки, які раніше трактувалися як „токсикоз-алергічні”, „медикаментозні”, „гепатити-супутники”, „реактивні гепатити” та ін. Легко виставлялися діагнози медикаментозних уражень печінки хворим, що отримували численні парентеральні процедури, включаючи гематрансфузії. На непереконливість подібних заключень та вірогідність вірусної етіології гепатитів ми звертали, ще впродовж 60-80-х років (В.А. Кириленко ”Посттрансфузионный вирусный гепатит”, Киев, „Здоров′я”,1981). Подальші спостереження про поширення збудників гепатитів В та С, хоча і не вичерпують проблему в цілому, що підтверджується відкриттям вірусів G, TTV, Sen-Vi, сприяють більш глибокому розумінню гострої та хронічної патології печінки. Порівняльні дані про поширення ВГВ та ВГС наведені в таблиці. Результати обстеження різних груп населення HAsAg анти- HCV

 

Контингент обстеженних	Обстеження на НаsAg			Обстеження на анти - HCV
	Кількість обстежених	НАsAg +	Відсоток	Кількість обстежених	анти- HCV	Відсоток
Донори	44924	581	1,3	44924	973	2,2
Хворі на гострий гепатит	475	66	13,8	450	52	11,5
Хворі на хронічну патологію печінки	622	12	1,9	605	40	6,6
Хворі з патологією шлунково-кишкового тракту	300	4	7,3	260	10	3,8
Хворі з тривалимм перебуванням в лікарні	372	9	2,4	324	26	8,1
Медичні працівники	712	13	1,8	552	45	8,1
Діти з інтернатів	254	15	5,9	175	22	12,6

Для визначення фонових показників проводилося визначення HВsAg та анти-HCV у донорів. Встановлено 1,3% HBsAg та 2.2% анти-HCV. Аналогічні співвідношення з переважанням анти-HCV спостерігалися: в 1999 р.*, що свідчить про стабільність епідеміологічної ситуації і співпадає з загальним уявленням про більше поширення ВГС. На підставі подальших клініко-епідеміологічних паралелей зроблені деякі узагальнення та висновки. * В кн.: Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы. Киев,2001,6.39. 1. При гострих гепатитах всупереч вищезгаданим поглядам про більше поширення ВГС, частіше виявляли HBsAg хоча і з незначною різницею: 13,8% - 11,5% = 0,9%. Враховуючи однакову кількість гострих гепатитів ВГВ та ВГС і схожу клінічну картину, диференційна діагностика без визначення маркерів не надійна і не може вважатися достовірною. 2. При хронічних захворюваннях печінки рівні анти-HCV зустрічалися в 3,5 рази частіше ніж HBs-антигенемія (6,6% і 1,9%), що підтверджує провідну роль ВГС у даної групи хворих. 3. У хворих з патологією шлунково-кишкового тракту рівень HBsAg був такий самий, як у донорів (1,3%), а рівень анти-HCV виявився майже в три рази більшим (3,8%), що можливо, свідчить про позапечінкову патологію ВГС. 4. Відносно високі показники анти-HCV у соматичних хворих, що тривалий час знаходилися на стаціонарному лікуванні (8,1%), співпадіння з аналогічним показником у медичних працівників (8,1%), та ще вищий рівень у дітей з інтернатів (12,6%), по-перше свідчить, що інфекція ВГС переважно формується без клінічно вираженого гострого гепатиту, а по-друге про наявність окреслених груп високого ризику ВГС. Одночасно в цих групах спостерігалася і HBs-антигенемія (2,4%, 1,8%, 5,9%). Тому ці групи потребують першочергових профілактичних заходів: щеплення проти ВГВ, загальних вимог до якісної стерилізації медичного інструментарію, попередження зараження при дрібній професійній та побутовій травматизації.