Класифікація ускладнень опікових ран

Фісталь Е.Я., Носенко В.М., Фісталь Н.М. Донецький державний медичний університет ім. М. Горького Актуальність. В Україні від опіків щорічно страждає біля 100 тисяч людей. Загальна летальність при опіках по даним Донецького опікового центру за попереднє десятиріччя сягала 3,15%, а при тяжких та критичних опіках–23,8%. Однією з основних причин летальності є виникнення ускладнень опікових ран, в тому числі – одного з найтяжчих – опікового сепсису. Мета: вивчити, класифікувати структуру ускладнень опікових ран та визначити в ній місце опікового сепсису. Матеріали та методи. Обстежено та проліковано в 1996- 2003 роках 3746 обпечених у віці від 0,3 до 69 р. У 1863 з них (47%) були глибокі дермальні та субфасціальні опіки, у 1983 (53%)– поверхневі дермальні та епідермальні опіки (за класифікацією глибини опікових ран, яка розроблена в клініці та затверджена ХХ з’їздом хірургів України (Тернопіль, 2000 р.) З них у 1015 (32,2%) було діагностовано опікову хворобу. Результати дослідження. На підставі аналізу історій хвороб цих хворих була розроблена та впроваджена класифікація ускладнень опікових ран (див. таблицю). Таблиця Класифікація ускладнень опікових ран

 

1. Місцеві ускладнення опікових ран

1.1. Ранні

Шкіра

Судини і нерви

М’язи та фасції

Кістки, хрящі, суглоби

Лімфангоіт,

вторинний некроз у ранах, абсцес, целюлит.

артеріальні тромбози, тромбофлебит, лімфаденит, невропатії, арозивна крововтеча.

Фасцііт, флегмона гнійний затік, гангрена кінцівки

хондро-перихондрит, периостит, артрит остеоміелит.

1.2. Пізні

дерматит, екзема, рожа, фліктена, мікробний лізис шкіри, синдактилія,

дерматогенні контрактури, алопеція, келоїдоз, рак шкіри

лімфостаз, посттромбофлебитичний синдром, трофічні виразки, неврити

 

атрофія м’язів,

десмогенні та м’язові рубцеві контрактури і деформації

остеопороз, хронічний остеомієліт, артрогенні

контрактури, анкілози,

вивихи суглобів

2. Загальні ускладнення опікових ран

Центральна нервова система

Серцево-судинна система, органи дихання

Система сечовиділення

Органи ШКТ

Ендокринна система

2.1. Ранні

психічні порушення, енцефалопатія, деліріозний синдром, менінгоенцефаліт,

 

ларингіт, трахеїт, бронхіт, синусити, респіраторний дистрес-синдром, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання, плеврит, пневмонія,

тромбоемболії гілок легеневої артерії та ін. судин, інфаркт легенів,

ателектази, перикардит,

ендо- та міокардит

гостра ниркова недостатність,

пієлонефрит

гостре розширення шлунку, паралітична непрохідність кишечнику,

ерозивно-виразковий гастроентерит, кровотеча з виразок, перфорація виразок, панкреатит,

гепатит, токсичний

холецистит

гіперглікемія,

недостатність надниркових залоз

2.2. Пізні

астенічний синдром

 

дистрофія міокарда,

гіпостатична пневмонія,

септична пневмонія,

пневмосклероз

амілоїдоз нирок, хронічний пієлонефрит,

сечокам’яна хвороба

виразковий стоматит,

хронічний гепатит,

хронічний панкреатит

вторинна адіссонова хвороба, синдром патологічного виділення антідіуретичного гормону

3. Генералізовані ускладнення

анемія

сепсис

ранове (опікове) виснаження

вторинний імунодефіцит

пролежнева хвороба,

гнійники поза опіковою раною

4. Ятрогенні ускладнення при лікуванні обпечених

при пункціях і катетеризації центральних вен: пневмо-, гемо-, гідроторакс, плеврит, емпієма плеври, міграція фрагментів катетера, флебіти і тромбози центральних вен, „катетерний” сепсис.

при використанні аероустановок та флюідизуючих ліжок: загальний перегрів, пересушення некротичного струпу, больовий синдром при поверхневих опіках

гіперволемія, кандідози при антибіотикотерапії, лікарська нефропатія, ускладнення від використання стероїдів (діабет, синдром Кушинга).

 

 
В її основу було положено принцип розподілу ускладнень по системам, органам та анатомічним структурам. Відокремлено ятрогенні ускладнення при лікуванні опіків, в тому числі „катетерний” сепсис. В залежності від строків появи ускладнення опікових ран розділили на ранні (в гострі періоди опікової хвороби, при септикотоксемії, до моменту загоєння чи оперативного закриття і наступного загоєння опікових ран) та пізні (розвиваються після загоєння дермальних поверхневих опіків чи після оперативного закриття глибоких опікових ран). Ускладнення опікових ран розділили на місцеві (які виникають в межах чи поблизу опікових ран), загальні (в органах та системах організму), генералізовані та ятрогенні. Серед генералізованих ускладнень важливу роль посідає опіковий сепсис, який було діагностовано у 216 (5,8%) обпечених. Але в групі хворих з глибокими опіками сепсис було діагностовано вже в 12,1% випадків. Заключення. Розроблена класифікація опікових ран може бути впроваджена в клінічну практику та застосовуватися в педагогічному процесі. Основною причиною незадовільних результатів лікування при тяжких опіках є розвинення критичних станів при виникненні опікового сепсису (у 12,1% обпечених).

Последние комментарии