Medsocium.com

Позур Н.З., Глушко Л.В., Нейко В.Є. Івано-Франківський державний медичний університет Стратегія лікування хронічних дифузних недуг печінки (ХДЗП) відноситься до числа складних і остаточно не вирішених питань сучасної гепатології. Відомо, що перебіг ХДЗП часто ускладнюється розвитком портальної системної енцефалопатії (ПСЕ). При цьому у хворих спостерігаються розлади психіки та нервово-м’язова патологія, що поєднується із змінами на ехоенцефалограмах, значними зрушеннями азотистого обміну з нагромадженням аміачного азоту. Розвиток ПСЕ пов’язаний з нагромадженням аміаку в крові, що активно втручається в енергетичний обмін мозку, пригнічуючи продукцію енергії. Важливим етапом в лікуванні хворих з ПСЕ є знешкодження токсичної дії аміаку та та зниження його концентрації в крові. Тому одним із перспективних напрямків у лікуванні ХДЗП та усуненні проявів ПСЕ є застосування медикаментозних середників, дія яких базується на застосування амінокислот. Таким препаратом є глутаргін. Його складові – амінокислоти аргінін та глютамінова кислота. Аргінін активізує ферменти основних процесів нейтралізації аміака, а також включається в цикл синтезу сечовини, підвищуючи аміак нейтралізуючу здатність останнього. Глютамінова кислота також приймає участь в детоксикації аміака, утворюючи нетоксичний глютамін, який, в свою чергу, посилює виведення NH4. Здатність глютамінової кислоти прискорювати окислення і відновлення мітохондріального сукцината має значення при формуванні енцефалопатії. Метою нашого дослідження було вивчення клінічного ефекту комплексної терапії із застосуванням глутаргіну у хворих із дифузними захворюваннями печінки. Під спостереженням перебували 20 хворих на цироз печінки (сер. вік 46,2±7,3 р.) та 20 хворих на хронічний гепатит (сер вік 57,3±4,8 р.). У всіх хворих визначали рівень білірубіну, загального білку, холестерину та лугової фосфатази, в сироватці крові, аспартат- та аланінамінотрансферазну активність (АсАТ, АлАТ), тимолову пробу, коагулогаму. Для порівняння проявів портосистемної енцефалопатії (ПСЕ) використовували індекс ПСЕ основу якого складали: психічний статус хворого, ТМТ-час, астериксис. Для оцінки ПСЕ використовували критерії, запропоновані B. Parsons-Smith (стадії 0, 1+, 2+, 3+). У нашій виборці хворі з 4+ стадією (кома) виключались із дослідження. ТМТ-час- це тест «виходу з лабіринту», виділено 5-ть стадій. Конструктивну апраксію оцінювали за почерком, можливістю написати незнайоме слово та за тестом ліній. При оцінці флепінг-тремору виділяли 4 стадії. Всім хворим на тлі базисної терапії призначали довенне крапельне введення глураргіну в дозі 5 мл 40% р-ну, розведеного в 200 мл 0,9% розчині NaCl щоденно – 10 днів. Найважливішим показником, що в більшій мірі обумовлює важкість портосистемної енцефалопатії є психічний статус пацієнтів. Тому важливим аспектом дієвості глутаргіну є вплив на частоту виявлення психічних розладів. У процесі лікування значно зменшується така патологічна симптоматика, як сонливість (на 29,03%), що свідчить про зменшення глибини проявів ПСЕ, принаймі перехід з ПСЕ 3+ в ПСЕ 2+. Також суттєво зменшується частота виявлення дезорієнтації в часі та просторі (на 29,03%), в часі ( на 51,62%), порушення почерку та розпису (на 38,71%), інверсія ритму сну (на 38,70%), апатія (на 10,68%), збудження і ейфорія (на 19,35%). Таким чином, при застосуванні глутаргіну усі компоненти психічного статусу (свідомість, інтелект, особистісні характеристики) вірогідно покращуються. Ми провели аналіз динаміки ТМТ-тесту у хворих з різними стадіями ПСЕ: при 1+ стадії тест «виходу з лабіринту» нормалізувався, зменшуючись в 20,8 разів, при 2+ стадії – в 3,13 разів, при 3+ стадії – в 2,62 рази. Потрібно зазначити, що під впливом глутаргіну спостерігалась стрімка динаміка цього показника у всіх хворих, особливо при початкових стадіях. Також важливим тесом в оцінці психічного статусу хворих є час сенсомоторної реакції. Він вірогідно зменшується у процесі лікування із застосуванням глутаргіну в 1,91 рази. У пацієнтів з 1+ стадією показники цього тесту по закінченню лікування нормалізувались. Сягаючи контрольного рівня на 10-ий день терапії. У решти хворих спостерігалась чітко окреслена тенденція до зниження часу сенсомоторної реакції. Найвагоміше зниження цього тесту відмічено нами вже на 3-6 день від початку лікування. Під впливом глутаргіну істотно зменшилась інтенсивність і частота печінкового тремору, наприкінці курсу лікування астериксис виявлявся лише у 5 хворих та відповідав 1+ стадії. Таким чином, глутаргін суттєво покращує стан хворих з ПСЕ, що проявляється суттєвою регресією патологічної нервово-м’язової симптоматики. В результаті лікування зареєстровано достовірне зниження маркерів цитолітичного синдрома – АсАТ на 58,14%, АлАТ – на 56,60%. Активність лугової фосфатази нормалізувалась у переважної більшості хворих, зменшуючись в середньому по групі на 2,47 разів. У всіх хворих до початку лікування виявили достовірне підвищення холестерину, виразність якого прямо корелювала із ступенем ПСЕ. В результаті застосування глутаргіну вміст холестерину знижувався в середньому на 27,78%. А рівень загального білірубіну знижувався в 3,42 рази при І-ій ст. ПСЕ, в 3,22 рази при ІІ-ій ст. та в 3,08 рази при ІІІ-ій стадії ПСЕ. Натомість вмість фібриногену зростав на 65,71%, а протромбіновий індекс зростав на 21,4%, у більшості пацієнтів він нормалізувався. Отже, глутаргін призводить до регресії та нормалізації лабораторних синдромів, зменшує виразність цитолітичного синдрому, гепатодепресії, поліпшує пігментний обмін. Таким чином, включеня в комплексну терапію ХДЗП препарату глутаргін сприяє зниженню активності патологічного процесу в печінці, поліпшенню клінічної симптоматики, соціальній реабілітації пацієнтів.