Medsocium.com

Свиридюк В.З. Вінницький національний медичний університет ім.. М.І.Пирогова, м. Житомир Вступ. Стеатогепатит – одна з форм ушкодження печінки при ожирінні, яка характеризується поряд з наявністю стеатозу запально-некротичними змінами в печінці. Метаболічний синдром (МС) – комплекс клінічних проявів, що включає в себе ожиріння, гіперліпідемію, артеріальну гіпертензію та цукровий діабет 2-го типу. ВООЗ в 1997 році оголосила ожиріння глобальною неінфекційною епідемією, а МС – самим несприятливим його різновидом. Завдяки поєднанню зовнішньосекреторної та ендокринної функцій підшлункова залоза (ПЗ) приймає участь в фундаментальних фізіологічних процесах, починаючи з травлення і закінчуючи обміном речовин і адаптацією. Тому ПЗ надають провідного значення в патогенезі МС. Оскільки хронічний панкреатит (ХП) майже ніколи не протікає ізольовано, це робить його ключовою ланкою розвитку багатьох синтропних захворювань, типовим прикладом яких може бути його поєднання зі стеатогепатитом та МС. Якщо стандарти обстеження і лікування стеатогепатиту, ХП, МС, як окремих нозологічних одиниць, відпрацьовані, то цього не скажеш про лікування стеатогепатиту при ХП, поєднаному з МС. Метою дослідження стало вивчення ефективності лікування стеатогепатиту при ХП, поєднаному з МС. Матеріали і методи. Обстежено 102 хворих на стеатогепатит, поєднаний з ХП і МС, які знаходились на стаціонарному обстеженні та лікуванні в гастроентерологічному відділенні Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф.Гербачевського в період з 2000 по 2004 рр. Для досягнення поставленої мети використовувались наступні методи дослідження: Загально-клінічні; Антропометричні: індекс маси тіла (ІМТ) для визначення ступеня ожиріння чи занепаду живлення, відсоток вмісту жиру в організмі, індекс талія/стегно (ІТС) для визначення розподілу жирової маси та ідентифікації типів ожиріння; Апаратно-інструментальні методи візуалізації ПЗ та суміжних органів (ЕФГДС, УЗД органів черевної порожнини, магнітно-резонансна та рентгенівська комп’ютерна томографія гепатопанкреатодуоденальної зони). Лабораторні (глікемічний профіль, ліпідограма, білірубін, амілаза, АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза, г-глютамілтранспептидаза, загальний білок та білкові фракції крові, маркери вірусного гепатиту В і С та ін.) за допомогою біохімічного аналізатора „Kone Instruments” та наборів реактивів вітчизняного і зарубіжного виробництва. Пацієнти були розділені на 2 групи: контрольну та дослідну. Пацієнти контрольної групи отримували базисну терапію наступними препаратами: омепразол 20 мг двічі на добу, вранці та ввечері, всередину; домперідон 10 мг 3 рази на добу: вранці, в обід та ввечері, всередину; урсодезоксихолова кислота (урсофальк) 250 мг 3 капсули ввечері перед сном 1 раз на добу; тіоктова кислота 300 мг в/в, крапельно, 1 раз на добу вранці. Пацієнти дослідної групи, крім базисної терапії, отримували ліпосомний препарат есенціальних фосфоліпідів (есенціале Н) 5 мл в/в 1 раз на добу. Результати та їх обговорення. У пацієнтів обох груп до лікування спостерігались зміни біохімічних та антропометричних показників, характерні для стеатогепатиту, поєднаного з ХП і МС: абдомінальний тип ожиріння, підвищення активності трансаміназ, лужної фосфатази, г-глютамілтранспептидази, рівня глюкози, білірубіну, холестерину і тригліцеридів крові за умови відсутності в крові маркерів вірусів гепатиту В і С. Вміст жиру в організмі перевищував 30%, ІМТ >30,0 кг/мІ, ІТС >1,0. У пацієнтів обох груп в процесі лікування спостерігалось незначне зменшення маси тіла. Однак ні один із антропометричних показників не зазнав статистично вірогідних змін. Таким чином, антропометричні показники є цінними для діагностики МС, однак вони суттєво не міняються на протязі двох тижнів лікування пацієнтів в стаціонарі і тому малопридатні для контролю ефективності стаціонарного лікування. Вірогідне зниження рівня глюкози крові натще після лікування, в порівнянні з початковим, спостерігалось в обох групах, Р<0,01. Суттєво знижувалась після лікування концентрація холестерину та тригліцеридів у пацієнтів дослідної групи, які отримували ліпосомні ессенціальні фосфоліпіди, Р<0,01. В контрольній групі після лікування спостерігалась тенденція до зниження концентрації холестерину та тригліцеридів, однак вона не була статистично вірогідною, Р>0,05. Висновки. Для діагностики стеатогепатиту, поєднаного з ХП і МС, суттєву цінність мають наступні антропометричні показники: ІМТ >30,0 кг/мІ, ІТС >0,9 одиниць, вміст жиру в організмі більше 25%. Результати візуалізації органів травлення (показники органометрії та денситометрії), антропометричні і біохімічні показники свідчать, що стеатогепатит, ХП та МС патогенетично поєднані за принципом синтропії, захворювання. Для лікування стеатогепатиту, поєднаного з ХП і МС, найбільш ефективним виявилося використання омепразолу, домперідону, тіоктової кислоти, урсодезоксихолової кислоти та ессенціальних фосфоліпідів у вигляді ліпосом.