Medsocium.com

Дмитренко С.С. Харківський інститут загальної і невідкладної хірургії АМН України Актуальність проблеми цукрового діабету (ЦД) визначається не стільки частотою, а скільки інвалідизуючими ускладненнями, які значно вище, ніж при інших захворюваннях. Одним із найважчих з усіх хронічних ускладнень ЦД є синдром діабетичної стопи (СДС), від якого помирають у 50 разів частіше, ніж пацієнти без ЦД. З метою зменшення інтоксикації виконується при цьому ампутація кінцівок у 15-17 разів частіше, чим у населення в цілому. Зважаючи на невеликий термін життя після ампутації кінцівок з приводу СДС, останнім часом в усьому світі прагнуть до “операцій без розрізу”, тобто до пошуку консервативного відновлення проходимості судин і лікування враженої діабетичної стопи. З цією метою нами запропоновано новітня технологія у лікуванні хворих із СДС (Патент № 46394-А), в якій здійснюється внутрішньоартеріальна аутолейкоцитарна перфузія лік. Матеріал і методи досліджень. Дослідження проведено у 60 хворих із СДС. Контрольну групу склали 30 пацієнтів із СДС, які приймали класичні, загальновідомі методи лікування. З нейропатичною стопою було 40 пацієнтів, а з нейроішемічною – 20. Оцінка стану кровоплину проводилася за допомогою реовазографії та допплєрографії. Ступінь інтоксикації оцінювалася за допомогою тестів ендогенної інтоксикації. Ін’єкція суміші препаратів шляхом аутолейкоцитарної перфузії здійснювалася 1 раз на добу через стегневу артерію з боку ураження завдяки тривалому забезпеченню терапевтичного ефекту в осередку запалення упродовж 24 годин через аутолейкоцитарну завись. Суміш лікарських препаратів у дозах на 1 кг ваги тіла складала: пролонгований інсулін –0,03 ОД; цефтріаксон –15-20 мг; гепарин –35 ОД; даларгин –0, 00003 г. Результати досліджень та їх обговорення. Дослідженнями доведено зростання загальнотоксичних тестів у сироватці крові у всіх досліджуваних, що свідчить про наявність вираженого запального процесу. Так, показники лейкоцитарного індексу інтоксикації (3,29  0,04 ум.од.) і гематологічного показника інтоксикації (9,46  0,42 ум.од.) перевищували відповідні контрольні показники в 3,3 рази й у 10 разів (р< 0,001). Концентрація середніх молекул зросла у 2,2 рази (0,583  0,037 ум.од. екстр.), тривалість парамеційного тесту скоротилася на 78% (р < 0,001) щодо відповідних показників у здорових осіб. Внаслідок проведеного лікування в основній групі досліджуваних показники лейкоцитарного індексу інтоксикації і гематологічного показника інтоксикації були в 2,2 рази і в 3,1 рази (р< 0,001), відповідно, меншими відносно контрольної групи. Вміст середніх молекул у крові хворих із СДС основної групи в результаті проведеного лікування був у 2,3 рази меншим (р< 0,001), а тривалість парамеційного тесту зросла у 1,4 рази щодо таких таких загальнотоксичних тестів, які були отримані у хворих на початку лікування. Допплєрографічним дослідженням визначено, що у пацієнтів з нейропатичною формою стопи (40) ШПІ підвищується до 1,1 – 1,3, в рідких випадках до 1,7, що було зумовлено ригідністю артерій стоп на фоні артеріосклероза Мекенберга. Для облітеруючих захворювань артерій (20 пацієнтів) було характерно зниження ШПІ до 0,8 – 0,7. Отримані дані збігалися з оцінкою стану кровоплину, де знайдено у більшості обстежених пацієнтів спастікоатонічний тип реовазограми, що потребувало негайної комплексної хірургічної допомоги. Варто привернути увагу до того, що після проведеного лікування в основній групі пацієнтів відзначалося збільшення реографічного індексу та зменшення периферийного опору на гомілках. Отже, істотне підвищення ефективності лікування хворих із СДС зазначеною методикою свідчить як про принципову можливість, так і про необхідність пошуку нових методів підвищення ефективності лікування діабетичної виразки стопи.