Medsocium.com

Саєнко В.Ф. Інститут хірургії та трансплантології АМН України Антибіотикопрофілактика в хірургії – це введення антибіотиків до операції з метою знизити до мінімуму ризик розвитку післяопераційних гнійно–септичних ускладнень. Вона проводиться при тих патологічних станах, коли інфекції немає, або вона локалізована і може бути ліквідована шляхом хірургічного втручання. У плановій хірургії необхідно використовувати ударні дози цефалоспоринів I (цефазолін) і рідше 2 (цефуроксим) покоління, що вводять внутрівенно за 30 хвилин до початку операції, однократно. Додаткова доза звичайно не призначається, але можлива при тривалості операції, що перевищує період напіввиведення препарату, а також вираженій крововтраті (>1500 мл) і інтраопераційній гемодилюції (15 мл/кг). Як правило, використовується цефазолін [(1 г внутрівенно однократно (для хворих з надмірною вагою – 2 г)], обов'язково струйно протягом 3–х хв). Тільки швидка і своєчасна внутрішньовенна інфузія забезпечує створення необхідних концентрацій препарату в тканинах на час операції! З метою запобігання інфекції в області хірургічного втручання, по можливості, повинний застосовуватися один препарат. Однак для оптимізації режиму профілактики при операціях на органах шлунково–кишкового тракту нижче дистального відділу клубової кишки, жовчних шляхах, органах репродуктивної системи можна додатково ввести метронідазол. Антибактеріальна терапія проводиться при тих патологічних станах, коли відбулося поширення інфекції і коли ліквідувати її вогнище тільки за допомогою хірургічного втручання не представляється можливим. Найбільш активними антибіотиками в інституті були (у порядку зменшення % чутливих штамів): Для коків (стафілококи і ентерококи): іміпенем → меропенем → нетилміцин → цефоперазон → ципрофлоксацин. Для ентеробактерій (кишкова паличка, клебсиєла, цитробактер, ентеробактер, протей): іміпенем → меропенем → нетилміцин → амікацин → ципрофлоксацин → цефтазідім. Для неферментуючих бактерій (синєгнійна паличка, інші псевдомонади, ацінетобактер): іміпенем → меропенем → цефтазідім → амікацин → цефепім. Частка метіцілінрезистентних штамів S. aureus (MRSA) в інституті складає 35 %. У таких хворих застосовується тільки ванкоміцин чи тейкопланін, навіть якщо в антибіотикограмі зазначена чутливість до інших антибіотиків (аміноглікозидів, карбапенемів). Лікування ускладнених інфекцій повинне бути триетапним (деескалаційна терапія). Перший етап – максимально ранній (емпіричний) початок лікування найбільш ефективним антибіотиком чи їхньою комбінацією. Вибір визначається важкістю стану пацієнта, локалізацією інфекції і передбачуваним збудником. При наявності показань – важкого стану хворого, нозокоміального інфікування і т.д. доцільне використання таких препаратів, як карбапенеми, цефалоспоріни IV покоління, фторхінолони. Другий етап – перша корекція терапії здійснюється через 18–36 годин на підставі етиотропних даних баклабораторії (наявність виду збудника). Третій етап – повторна корекція – на 3–4 день після одержання даних про чутливість флори до антибіотиків. Якщо на 5 – 7 день не наступило явного клінічного поліпшення, розглядається дві гіпотези: – неадекватність хірургічного лікування – неадекватність антибіотикотерапії (при цьому антибіотик міняється).