Medsocium.com

Абрагамович О.О., Долатказіна К.Б., Абрагамович М.О., Пронів Л.М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Одним із найбільш важких захворювань ґастроентеролоґічного профілю є хронічний гепатит, який потребує тривалого лікування хворих і наступного спостереження за ними, через те, що більшість гепатитів мають проґресивний перебіг і можуть ускладнюватись цирозом печінки, печінковою недостатністю та гепатоцелюлярною карциномою. Ревматолоґічна група хворих може бути віднесеною до групи високого ризику виникнення гепатитів змішаної етіолоґії, враховуючи автоімунний ґенез захворювань, необхідність тривалого, а іноді пожиттєвого приймання медикаментів, а також ураження печінки як результат вісцералізації основного захворювання. Не можна виключити вплив і інших чинників. В наш час встановлено, що хронічні захворювання печінки призводять до зниження щільності кісткової тканини з виникненням печінкової остеодистрофії та остеопорозу. Зниження щільності кісткової маси спостерігається у хворих з хронічним вірусним гепатитом, цирозом печінки, а ступінь втрати кісткової маси корелює з печінковою дисфункцією, рівнем гіпербілірубінемії, гіпоальбумінемією, вираженістю вірусемії. Вже абсолютно чітко встановлено, що у хворих на хронічний гепатит і цироз печінки виявляються порушення кальцієво-фосфорного обміну і рівня кальційреґулювальних гормонів. Хронічний гепатит з високою активністю запального процесу супроводжується гіпокальціємією з підвищеною втратою кальцію із сечею і незначними змінами фосфорного обміну. У хворих на хронічний гепатит і цироз печінки спостерігається вірогідне зменшення в сироватці крові метаболітів вітаміну D, а також паратироїдного гормону .Логічне завершення патологічного процесу - погіршення стану хворих з патологією кістково-суглобової системи. Три роки тому в міський ревматолоґічний центр поступила хвора К., 1954 р.н. із черговим загостренням ревматоїдного артриту. На той період тривалість захворювання становила 15 років. Не дивлячись на те, що хвора акуратно лікувалася амбулаторно та стаціонарно впродовж всього вказаного періоду, у неї були сформовані девіації, підвивихи, деформації суглобів кистей та стоп. Хвора цілком адаптувалася до свого стану і навчилася себе обслуговувати. Причиною госпіталізації став тризм м’язів шиї, який різко обмежував рухи в шийно-грудному відділі хребта. Цей стан заважав хворій жити. Традиційне лікування не давало ніякого ефекту. Під час комплексного обстеження у хворої поряд з лабораторними ознаками активності процесу, було виявлено парадоксально високі показники тимолової проби. Детальне дообстеження дозволило виявитит у хворої жирову дистрофію печінки, а вивчення маркерів гепатитів-наявність гепатиту С. Вірус гепатиту С є безпосередньою причиною порушення ліпідного обміну гепатоцитів, що призводить до їхньої жирової дистрофії . Хвора була проконсультована інфекціоністом-гепатолоґом. Після курсу етіотропного лікування ремісія наступила тільки через три місяці. Рухи в шийно-грудному відділі хребта відновилися після десяти сеансів голкорефлексотерапії. На сьогоднішній день хвора знаходиться під наглядом ревматолоґа і гепатолоґа. Стан стабільний. Отже, ми вперше зустрілися з вираженим больовим міальґічним синдромом у хворї з ревматоїдним артритом, цілком рефрактерним до встановлених схем лікування цього ускладнення. Стан ремісіі був досягнутий лише після лікування вперше виявленого у хворої гепатиту С. Останнє дає нам право вважати, що інтеркурентне ураження печінки різко погіршує перебіг ревматоїдного артриту і значно ускладнює його лікування, тому, напевно завжди, поняття комплексного лікування в ревматолоґії буде асоціюватися з використанням гепатопротекторів, антиоксидантів, метаболітів, вітамінів, ліпотропних препаратів тощо.