Medsocium.com

Дикий Б.М., Пюрик В.Ф., Бойчук О.П. Івано-Франківський державний медичний університет Проблема гострих кишкових інфекцій залишається однією з провідних в інфектології. Характерною рисою даної інфекційної патології є зростання гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними мікроорганізмами. Метою роботи було вивчення клінічної ефективності етіотропних препаратів в лікуванні хворих на гострі кишкові інфекції, викликані умовно-патогенною флорою. Дослідження проводились на базі Івано-Франківської обласної клінічної інфекційної лікарні. Під спостереженням знаходилось 48 хворих на гострі кишкові інфекції тяжкого та середнього ступеня тяжкості, викликані умовно-патогенними мікроорганізмами. Обстеження пацієнтів включало використання загальноклінічних, бактеріологічних, серологічних та допоміжних методів дослідження. Синдром ендогенної інтоксикації вивчали за рівнем пептидів середньої маси сироватки крові (С.Г. Галактіонов, 1983), гематологічним показником інтоксикації (за В.С. Васильєвим, 1994). Етіологічний чинник встановлювали за загальноприйнятими методиками шляхом посіву випорожнень, блювотних мас і промивних вод шлунка на поживні середовища та за допомогою серологічних методів (реакція аутоаглютинації з виділеною культурою). Пацієнти були умовно поділені на 2 групи. Хворі І групи (25 пацієнтів) на тлі базисної терапії як етіотропний засіб отримували препарати нітрофуранового ряду (фуразолідон або ніфуроксазид) по 0,1 г х 3-4 рази на добу впродовж 5 днів. Хворі ІІ групи (23 пацієнти) приймали фторхінолонові препарати (норфлоксацин чи ципрофлоксацин) по 0,4-0,5 г х 2 рази на добу впродовж 5 днів. При розшифровці етіологічної структури у 16 (33,3 %) пацієнтів виділено Enterobakter aerogenes, в 12 (25 %) – Klebsiella oxytoca, в 9 (18,75 %) – Сitrobaсter dіversus, в 4 (8,33 %) – Morganella morganiі, в 3 (6,25 %) – Proteus mirabilis, у 2 (4,17 %) – Hafnia alvei, у 2 (4,17 %) – Providentia rettgerіi. Під впливом лікування середня тривалість інтоксикаційного синдрому в хворих І групи становила 3,8 + 0,42 доби, ІІ групи – 2,7 + 0,36 доби, температура тіла достовірно знизилась у хворих І групи через 3,7 + 0,27 доби та 2,8 + 0,34 доби у хворих ІІ групи, нудота утримувалась відповідно 2,9+0,36 доби та 2,1+ 0,26 доби, болі в животі турбували пацієнтів І групи 4,1 + 0,28 доби та 3,8 + 0,32 доби у хворих ІІ групи, розлади стільця утримувались протягом 4,3 + 0,42 доби у хворих І групи та 3,2 +0,38 доби у хворих ІІ групи. При копрологічному дослідженні у хворих ІІ групи домішки слизу, неперетравлені частинки їжі утримувалися на 1,5 + 0,36 (р<0,05) доби менше, ніж у хворих І групи. Використання норфлоксацину чи ципрофлоксацину на тлі загальноприйнятого лікування призводило до нормалізації вмісту пептидів середньої маси в сироватці крові та зниженні гематологічного показника інтоксикації вже у періоді ранньої реконвалесценції (6-7-й день захворювання) (р<0,05), тоді, як у хворих І групи дані показники залишались ще підвищеними (р>0,05). Отже, застосування фторхінолонів (норфлоксацину або ципрофлоксацину) як етіотропних середників для лікування хворих на гострі діарейні інфекції, викликані умовно-патогенними збудниками, сприяло швидшій нормалізації стану та скороченню термінів перебування пацієнтів у стаціонарі.