Medsocium.com

Сергеєва Т.А., Гураль А.Л., Марієвський В.Ф., Шагінян В.Р. Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України, м. Київ Найбільш дієвою формою керування епідемічним процесом (ЕП) при різних інфекційних хворобах є епідеміоогічний нагляд (ЕН) – система динамічної оцінки стану і тендецій розвитку ЕП у просторі, часі, серед окремих груп населення з метою розробки та своєчасного проведення науково обгрунтованих протиепідемічних і профілактичних заходів. На сьогодні окремі питання, що стосуються елементів ЕН за вірусними гепатитами (ВГ), зокрема гепатитом В (ГВ) регламентовані у документах, виданих у 80-х роках минулого століття у колишньому СРСР. Звісно, що з моменту видання цих документів відбулися значні зміни у розвитку ЕП ГВ, зокрема й в Україні, що відобразилось на його якісних та кількісних характеристиках, призвело до змін в структурі домінуючих шляхів і факторів передачі збудника, у віковій структурі інфікованих та хворих і т.ін. Щодо гепатиту С (ГС), то до теперішнього часу немає документу, в якому на державному рівні сформульовані положення, які б охоплювали питання та завдання ЕН за цією інфекцією. Пропонується модель системи ЕН за ГВ і ГС з урахуванням складності структури, багатофакторності ЕП при цих інфекціях, досягнень сучасної діагностики і профілактики. В основу моделі покладені уявлення, згідно з якими система ЕН складається з інформаційної (інформаційно-аналітичної), діагностичної і контрольної (контрольно-організаційної) підсистем. Інформаційна підсистема має забезпечувати дані про епідемічну обстановку. Діагностична підсистема (епідеміологічна діагностика) являє собою методологію розпізнавання конкретних проявів ЕП, причин та умов ризику інфікувань та захворювань серед населення. Назва контрольної підсистеми говорить сама за себе, оскільки одним з важливіших елементів та завдань ЕН є контроль ефективності профілактичних й протиепідемічних заходів. Необхідною передумовою здійснення ЕН у цілому є ефективне функціонування інформаційної підсистеми, для чого необхідно чітко визначити її структуру, а саме: об‘єкти ЕН; ознаки, що реєструються (епідеміологічні ознаки); маркери інфікування; методи реєстрації та їх забезпечення; контингенти, які підлягають обстеженню; установи-виконавці реєстрації. В цьому аспекті перш за все необхідно зупинитися на ознаках, що реєструються. Найбільш широко застосовуються такі кількісні ознаки ЕП як захворюваність, ураженість, хворобливість, смертність, летальність, поширеність, втрата працездатності, динаміка захворюваності (носійства, смертності, летальності); показники, котрі характеризують розподіл хворих, носіїв та померлих по території, за соціальними, віковими, гендерними, професійними групами населення тощо. Однією з важливіших ознак є показник захворюваності. Офіційна реєстрація ГВ в Україні здійснюється, починаючи з 1970 р., ГС – лише з 2003 р. (у ряді країн післярадянського простору – з 90-х років минулого віку). При цьому реєструються лише випадки гострого гепатиту, у той час як ВГВ- і ВГС-інфекція харктеризуються різноманітністю клініко-морфологічних проявів; тривалою, еволюційно обумовленою персистенцією збудників у організмі людини; переважанням неманіфестних, важких для діагностики форм патологічного процесу над клінічно вираженими варіантами; значною кількістю хронічних гепатитів тощо. Все це обумовлює переважно прихований компонент ЕП при ГВ і ГС, котрий формується, зокрема, за рахунок значного числа недіагностованих форм інфекційного процесу. Реєстрація лише гострих форм ГВ і ГС не відображає, а скоріш викривляє дійсну захворюваність, ускладнює оцінку його інтенсивності, що негативно відображається на адекватності планування і проведення протиепідемічних та профілактичних заходів, підвищує соціальну значимість інфекцій, погіршує прогноз щодо їх подальшого поширення та впливу на суспільство. Враховуючи викладене, а також досвід реєстрації парентеральних ВГ в інших країнах світу, вважаємо за необхідне впровадити розмежовані показники, що характеризують інтенсивність ЕП при ГВ і ГС: (1) захворюваність на гострі ГВ і ГС з клінічно маніфестними проявами; (2) захворюваність на хронічні ГВ і ГС з клінічно маніфестними проявами; (3) захворюваність на гострі ГВ і ГС без клінічних проявів; (4) захворюваність на хронічні ГВ і ГС без клінічних проявів. Реєстрація всіх зазначених показників має здійснюватися інфекційною службою. При цьому слід пам‘ятати, що між показниками захворюваності та дійсною інтенсивністю ЕП завжди існує більша чи менша різниця. Одна з причин невідповідності показників захворюваності дійсній епідемічній картині може бути пов‘язана з рівнем діагностики, котрий у свою чергу значною мірою залежить від відповідного матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Чітка оцінка захворюваності на гострі та хронічні ВГ дозволить максимально наблизитися до визначення реального рівня поширення інфекцій, розраховувати економічні збитки, спричинені тією чи іншою формою ГВ/ГС, визначати необхідні витрати на потреби різних ланок охорони здоров’я, у тому числі на проведення протиепідемічних та профілактичних заходів. Поміж маркерів інфікування можна виділити клінічні, серологічні, біохімічні, морфологічні, молекулярно-біологічні та ряд інших. З погляду ЕН, окремою ланкою є специфічні маркери інфікування ВГВ та ВГС (серологічні і молекулярно-біологічні). Реєстрація ознак має здійснюватися завдяки клінічному спостереженню у поєднанні з клініко-лабораторними дослідженнями та статистичним обліком відповідними установами. Обстежувані контингенти обираються у відповідності до мети та завдань дослідження (діагностичні, за епідемічними показаннями, профілактичні). Реалізація основних положень запропонованої моделі системи ЕН за ГВ і ГС дозволить підвищити ефективність боротьби з ними, а отже – знизити рівень захворюваності, поширеності, формування несприятливих наслідків і хронічних уражень печінки, негативного впливу цих інфекцій на суспільство.