Medsocium.com

Переяслов А.А. Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького Традиційно цитокіни поділяються на про- і протизапальні, що ґрунтується на загальних ефектах в експериментальних моделях або на прямому впливі на окремі популяції імунних клітин. Такій підхід не може повністю віддзеркалити плеотропну роль деяких цитокінів, зокрема інтерлейкіну (ІЛ) 10. З метою встановлення ролі ІЛ-10 у розвитку гнійно-септичних ускладнень у хворих на гострий панкреатит, його рівні вивчали у 66 хворих із важким перебігом захворювання, що знаходились на лікуванні у клініці факультетської хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Контрольну групу склали 37 хворих із набряковим гострим панкреатитом. У дослідження включали пацієнтів, які були госпіталізовані не пізніше 48 годин від моменту виникнення симптомів захворювання. Сироваткові рівні ІЛ-10 визначали при поступленні, на 3-тю, 7-му, 14-ту і 21-шу добу, з допомогою стандартних комерційних наборів фірми Boehringer Mannheim (ФРН) методом ELISA. Вже при надходженні, у пацієнтів із набряковим панкреатитом відмічено достовірне зростання рівні ІЛ-10 відносно пацієнтів із некротичним панкреатитом. Протягом всього періоду спостереження у пацієнтів з інтерстиціальним панкреатитом сироваткові рівні ІЛ-10 незначно зростали. Подібні зміни спостерігали і при некротичному панкреатиті зі сприятливим перебігом. Починаючи з сьомої доби захворювання, констатовано зростання рівня ІЛ-10 у хворих з інфікованими панкреонекрозами, що за термінами співпадало з інфікуванням вогнищ некрозу. Вважається, що ІЛ-10 належить до цитокінів з вираженими протизапальними властивостями, що ґрунтується на його здатності блокувати проліферацію макрофагів і вивільнення окремих цитокінів, зокрема ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-12, ІЛ-18, фактора некрозу пухлин α (ФНП-α), фактора активування тромбоцитів тощо. Він не тільки блокує виділення цих ефекторів, але й посилює експресію їх природних антагоністів, зокрема антагоніста рецепторів ІЛ-1 і розчинних рецепторів ФНП-α – р55 і р75. ІЛ-10 експресується тими ж самими клітинами, що й цитокіни з прозапальними властивостями, проте, вони вивільняють ІЛ-10 відносно пізніше від інших цитокінів, що можна пов’язати зі здатністю цих клітин секретувати певну кількість цитокінів перед початком інгібуючої дії ІЛ-10. ІЛ-10 здатний регулювати проникність мікросудин і взаємодію нейтрофілів з ендотеліальними клітинами. Інтерстиціальний панкреатит характеризується балансом цитокінів із про- і протизапальними властивостями. У хворих на некротичний панкреатит первісно спостерігається переважання середників з прозапальними властивостями, при сприятливому перебігу, починаючи з 3-7-ї доби відновлюється рівновага між цими цитокнами, а у пацієнтів з несприятливим перебігом захворювання виявляється відносна недостатність протизапальних цитокінів, зокрема ІЛ-10. Здавалось би, що високі рівні ІЛ-10 у хворих на некротичний панкреатит, мали би бути запорукою сприятливого перебігу захворювання, проте, зниження генерування супероксид аніону та оксиду азоту призводить до зменшення здатності знищувати бактерії, віруси та грибкову флору, що корелює із розвитком гнійно-септичних ускладнень. Крім того, ІЛ-10 активує NK-клітини, які мають цитотоксичну дію і стимулює міграцію ліпідних медіаторів у зону запалення. ІЛ-10 також стимулює синтез і вивільнення інтерферону (ІФ) γ CD4+, CD8+ Т-клітинами і/або NK-клітинами, ІФ-γ-індукованого протеїну, збільшення рівнів гранзимів (ферментів, що локалізуються у цитоплазматичних гранулах цитолітичних Т-лімфоцитів) і пригнічення функцій антиген-представляючих клітин. Таким чином, ІЛ-10 має не тільки протизапальні, але й прозапальні властивості. Неконтрольоване зростання його рівнів у хворих на некротичний панкреатит чітко корелює із розвитком гнійно-септичних ускладнень.