Medsocium.com

Осьодло Г.В. Українська військово-медична академія, м. Київ Вступ. У зв'язку з неухильним зростанням частоти хронічних дифузних хвороб печінки, що характеризуються прогресуючим перебігом і несприятливим медико-соціальним прогнозом, актуальними є питання оптимізації базисної фармакотерапії цих захворювань. Метою дослідження було проведення оцінки клінічної ефективності препарату біциклол при лікуванні хворих на хронічні токсичні та вірусні гепатити. Матеріали і методи. Обстежено 34 пацієнти на хронічний гепатит: 15 хворих із хронічним токсичним гепатитом (ХТГ) алкогольної, радіаційної і медикаментозної етіології та 19 хворих із хронічним вірусним гепатитом С (ХВГС), яким не показана стандартна противірусна терапія. Діагноз хронічного гепатиту ставився на підставі анамнезу, скарг, огляду хворих, ультрасонографічного дослідження органів черевної порожнини, загальноприйнятих біохімічних проб крові. У всіх пацієнтів визначалася активність аргінази, орнитиндекарбоксилази, рівень оксипроліну й ТБК-ректантів та активність СОД крові. Усім хворим визначались маркери HCV- і HBV-інфекції; у 19 пацієнтів, у яких виявили наявність анти-HCV, визначали титр HCV RNA у сироватці крові, генотип HCV, показники анти-HCV IgМ і анти-HCV IgG. У процесі лікування рівень вірусного навантаження досліджували наприкінці 12-го і 24-го тижня терапії. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб, співставлених за віком та статтю. Усі хворі отримували біциклол, що являється гепатопротектором-антиоксидантном, володіє противірусною активністю щодо вірусів гепатиту В й С, безпосередньо впливає на процеси фібротизації тканини печінки, пригнічуючи продукцію фактора некрозу пухлини (TNFa) і трансформуючого фактору росту (TGFb1). Хворі на ХТГ отримували біциклол 25 мг по 1 таблетці 3 рази в день через 2 години після їжі протягом 1-2 місяців, а хворі на ХВГС по 1-2 таблетки тричі за добу – протягом 6-9 місяців. Результати дослідження. У всіх хворих на хронічний гепатит під впливом проведеного лікування зменшувались чи зникали основні синдроми та симптоми захворювання: астеновегетативний, диспепсичний синдроми, зменшувалася гепатомегалія, синдром цитолізу, холестазу та імунного запалення. При цьому активність аргінази у хворих на ХТГ після лікування збільшилася до 1,190,17 ммоль\л.год. проти 0,470,16 ммоль\л.год. до лікування, Р0,05, при нормі 1,330,08 ммоль\л.год., тобто після прийому біциклолу спостерігалася майже повна нормалізація детоксикуючої функції печінки. Активність орнитиндекарбоксилази крові, що відображає білковосинтетичну функцію, у хворих цієї групи також підвищувалась з 0,850,08 нкат\л до 1,730,07 нкат\л, Р0,05, при нормі 1,960,09 нкат\л. Вільний оксипролін у крові після лікування біциклолом зменшувався з 2,950,3 мкг\мл до 2,390,25 мкг\мол, Р0,05, при нормі 1,40,2 мкг\мол, що свідчить про депресію процесу фібротизації печінки. При цьому зменшувалась концентрація ТБК-реактантів у крові з 2,150,05 мкмоль\л до 1,100,07 мкмоль\л, Р0,05, при нормі 0,310,02 мкмоль\л, що свідчить про значне зміцнення мембран гепатоцитів під впливом препарату. Активність СОД крові збільшилася з 1,120,07 до 2,450,05 УО/мл, Р0,05, при нормі 3,500,3 УО/мл. У пацієнтів на ХВГС активність аргінази після лікування збільшилася до 1,140,11 ммоль\л.год. проти 0,370,15 ммоль\л.год. до лікування, Р0,05, при нормі 1,330,08 ммоль\л.год. Активність орнитиндекарбоксилази крові після лікування біциклолом також зросла майже до норми з 0,720,08 нкат\л до 1,600,07 нкат\л, Р0,05, при нормі 1,960,09 нкат\л. Вільний оксипролін у крові після лікування біциклолом зменшувався з 2,970,26 мкг\мл до 2,440,25 мкг\мл, Р0,05, при нормі 1,40,2 мкг\мл, що свідчить про депресію процесу фібротизації печінки під впливом препарату. При цьому концентрація ТБК-реактантів у крові зменшилась з 2,230,2 мкмоль\л до 1,200,1 мкмоль\л, Р0,05, при нормі 0,310,02 мкмоль\л. Вивчення активності СОД виявило її підвищення з 0,960,1 УО\мл до 2,310,08 УО\мл, Р0,05, при нормі 3,500,3 УО\мл. При вірусологічному дослідженні у хворих цієї групи до лікування спостерігалася реплікативна фаза HCV-інфекції з низьким вірусним навантаженням (1,0102 – 5,0105 копій/мл). Рівень антитіл до лікування коливався в наступних межах: anti-HCV Ig M 0-115 од., anti-HCV IgG 134-195 од., при нормі до 10 од. Через 12 тижнів від початку лікування хворим проводилося чергове вірусологічне дослідження з кількісним визначенням HCV RNA у сироватці крові, що дозволило констатувати зниження титрів вірусу гепатиту С до 1,1-1,8103 копій/мл у 11 хворих, у 6 пацієнтів ПЛР РНК HCV була негативною, у 2-зросла на 1-2 порядки. До 24 тижня лікування у 11 з 19 пацієнтів при кількісному визначенні HCV RNA у сироватці крові не було виявлено наявності даного маркера HCV-інфекції, HCV RNA у низьких титрах була присутня у 8-х пацієнтів. При цьому рівень anti-HCV Ig G у всіх пацієнтів коливався від 71 до 135 од., при нормі до 10 од. Висновки. Біциклол є високоактивним препаратом для лікування хворих на хронічні гепатити токсичної та вірусної етіології. Під впливом препарату усуваються клінічні і біохімічні синдроми ХТГ і спостерігається майже повна нормалізація детоксичної і білковосинтетичної функцій печінки, поліпшується стан антиоксидантної системи крові та знижується рівень перекисного окислювання ліпідів. Під впливом біциклолу у хворих на хронічний вірусний гепатит С, яким не показана стандартна противірусна терапія, зменшуються чи зникають клінічні прояви захворювання, синдроми цитолізу, холестазу й імунного запалення, значно поліпшується детоксична і білковосинтетична функції гепатоцитів, знижуються процеси перекисного окислювання ліпідів та спостерігається рання вірусологічна відповідь у окремих пацієнтів.