Medsocium.com

Корнійчук О.П., Лаврик Г.С. Львівський національний медуніверситет ім. Данила Галицького, Львівський медичний коледж “Монада” За частотою висівання при гнійних запальних захворюваннях грамнегативні палички поступаються грампозитивній мікрофлорі (в основному, представленій стафілококам). Але ентеробактерії та інші грамнегативні палички (псевдомонади та неферментуючі бактерії) характеризуються вираженою стійкістю до хіміотерапевтичних препаратів. Як правило полі- і мультирезистентні ізоляти бактерій є госпітальними штамами. У 2007-2008 роках виділено 88 штамів ешерихій від хворих на гнійно-запальні захворювання різної локалізації, 64 штами роду Citrobacter, 58 – Klebsiellа, 48 – Proteus, а також 12 штамів роду Psedomonas. Було визначено чутливість виділених мікроорганізмів до основних груп антибіотиків, включаючи останні покоління цефалоспоринів, аміноглікозидів та фторованих оксихінолонів. Для ешерихій та псевдомонад було визначено чутливість до фагів (піобактеріофагу полівалентного). 28,4% штамів ешерихій мали полірезистентну природу, тобто виявляли стійкість до трьох антибіотиків одночасно ампіциліну, канаміцину, тетрацикліну – ApRKmRTeR. Лише 10% представників ешерихій резистентні до офлоксацину, трохи більше – до ципрофлоксацину (11%) і норфлоксацину (15%). З групи цефалоспоринів найменшу резистентність в ешерихій встановлено для цефотаксиму – 14%, для цефтріаксону в останні роки зафіксовано зростання резистеності до 28%. Стабільно до хлорамфеніколу і тетрацикліну чутливі лише близько 50% штамів ешерихій. Для капсулоутворюючих ентеробактерій (клебсієл) зафіксовано зростання резистентності до гентаміцину (до 40%), до цефтріаксону, цефотаксиму - 35-40% . Стійкість Klebsiella pneumoniae до левоміцетину склала 85% та до тетрацикліну (до 86%). Ще вищу резистентність встановлено для Citrobacter koseri відносно цефалоспоринів ІІІ покоління (до 40-45%) штамів, ципрофлоксацину та норфлоксацину – 15-20%, гентаміцину - 30%, амікацину – 20%. Для протейної мікрофлори встановлено зростання резистентності до цефалоспоринів, а також збільшення кількості стійких штамів P. mirabilis до гентаміцину (від 18 до 25%) та до деяких фторованих оксихінолонів (норфлоксацин – до 50%). Проте для 40% штамів за останніми даними встановлено деяке зростання чутливості до карбеніциліну. В основному досліджені енетробактерії були чутливими до фурамагу та 95% - до гатіфлоксацину. Psedomonas виявили помірну чутливість до ципрофлоксацину, амікацину, фурамагу, низьку – до цефотаксиму та цефтріаксону. Не було виявлено чутливих штамів псевдомонад до ампіциліну та інших антибіотиків пеніцилінового ряду. Від двох хворих, було ізольовано синьогнійні палички, стійкі до всіх апробованих хіміотерапевтичних препаратів (в тому числі до гатіфлоксацину), крім цефпірому. В першого з вказаних пацієнтів було встановлено синдром поліорганної недостатності, в другої особи – цукровий діабет. 79,5% ешерихій, 70% клебсієл та 83% псевдомонад лізувалися піобактеріофагом полівалентним. Аналіз проведених досліджень дозволяє в окремих випадках призначати антибактеріальну терапію емпірично, виходячи з клінічної картини та морфотинкторіальних властивостей збудника, що може бути визначене при мікроскопії гною, ex tempore. В особливо тяжких випадках та імунодефіцитних станах ефективність лікування може бути забезпечена застосуванням цефалоспоринів або фторхінолонів ІV покоління (цефпірому або гатіфлоксацину). Хіміотерапевтичні заходи слід поєднувати з фаготерапією.