Сучасні підходи до питань патогенезу та лікування сепсису

Нікітін Є.В., Сервецький К.Л., Чабан Т.В. Одеський державний медичний університет Розвиток сепсису завжди супроводжується імунодефіцит ним станом, в основі якого лежать численні порушення усіх форм специфічного та неспецифічного імунітету. Вже на ранній фазі патологічного процесу спостерігається хемотаксис лейкоцитів, зниження їх фагоцитарної активності. Пригнічення дії лізосомального апарату клітини призводить до того, що мікроорганізми, які проникли у фагоцит, можуть тривалий час знаходитися в ньому і не втрачати свої властивості. При цьому фагоцит грає роль переносника збудників, які накопичуються в тканинах; розвивається швидка генералізація інфекційного процесу. Одночасно з цим спостерігається й зниження бактерицидної активності крові. Доведено, що депресія імунної відповіді може бути результатом пригнічення продукції ІЛ-2 Т-лімфоцитами. Зниження ІЛ-2, в свою чергу, призводить до зниження функціональної активності Т-клітин-хелперів і супроводжується порушенням цитокінового балансу. Відбувається незбалансована продукція і секреція прозапальних цитокінів: ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, ТНФ-α. Перспективним напрямком в сучасній комплексній терапії сепсису може бути використання імуномодуляторів. Ендогенні імуномодулятори (цитокіни) представлені інтерлейкінами, інтерферонами, фактором некрозу пухлин, хемокінами та ін. Дія цих речовин полягає в корекції порушень, що відбуваються в імунній системі. В роботах, багатьох дослідників відмічається, що ендогенні імуномодулятори впливають практично на всі етапи імуногенезу. Дія імуномодуляторів може бути специфічно спрямована на визначені клітини імунної системи та інших систем. При наявності патологічного процесу ендогенні імуномодулятори виявляються як в уражених тканинах, так і в сироватці крові. Рекомбінантні цитокіни (ронлейкін, кипферон) поповнюють дефіцит ендогенних регуляторних молекул шляхом відтворення їх ефектів. Це особливо важливо в умовах тяжкої або хронічної патології, коли відбувається виснаження компенсаторних можливостей імунної системи. Слід враховувати, що терапія з використанням цитокінів, особливо інтерлейкінів, повинна проводитися під постійним контролем стану хворого та його імунного статусу.

Последние комментарии