Medsocium.com

Копча В.С., Деркач С.А., Воронкіна І.А. Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова, м. Харків Проаналізували медичні карти стаціонарних хворих 104 дітей віком від 1 до 7 років, госпіталізованих в інфекційну лікарню м. Харкова з ознаками гострої кишкової інфекції (ГКІ), а також 78 дітей такого ж віку та 94 дорослих, хворих на ГКІ, госпіталізованих у цей же період в інфекційні відділення м. Тернополя. Зі 104 дітей в інфекційній лікарні м. Харкова 32 (30,8 %) лікувались з діагнозом «гострий шигельоз», 29 (27,9 %) – «сальмонельоз», 43 (41,3 %) – «гостра кишкова інфекція, спричинена умовно-патогенними збудниками». При цьому у 22 (21,2 %) дітей виділено 2 і більше збудників (всього 298 штамів): асоціації умовно-патогенних бактерій з патогенними мікроорганізмами. У 19 (18,2 %) пацієнтів недуга була легкого ступеня, у 58 (55,8 %) – середнього, у 27 (26,0 %) – тяжкого. Серед хворих м. Тернополя шигельоз встановлено у 10 (12,8 %) дітей і 14 (14,9 %) дорослих, сальмонельоз – у 31 (39,7 %) дитини та 12 (12,8 %) дорослих. Гостра кишкова інфекція, спричинена умовно-патогенними збудниками, була у 37 (47,4 %) дітей та 68 (72,3 %) дорослих. При цьому мікст-інфекція (одночасно виділено 2-4 збудники) діагностована в 5 (6,4 %) дітей і 16 (17,0 %) дорослих. Легкий ступінь недуги встановлено у 9 (11,5 %) дітей і 19 (20,2 %) дорослих осіб, середній – у 57 (73,1 %) і 60 (63,8 %), тяжкий – у 12 (15,4 %) і 15 (16,0 %) пацієнтів відповідно. Результати аналізу ефективності лікування антибактерійними препаратами свідчать, що використання антибіотиків не завжди приводило до санації макроорганізму. Так, зі 104 пацієнтів з Харкова 94 (90,4 %) лікувались різними антибіотиками. Однак, у 92 (97,9 %) з них у період лікування продовжували виділятись патогенні та умовно-патогенні мікроби, а у 17 (18,1 %) – навіть через 7 днів після закінчення терапії. Усі спостережувані хворі, які перебували на стаціонарному лікуванні у Тернополі, також отримували антибактерійні середники (антибіотики – усі діти та 69 (73,4 %) дорослих осіб, решта – похідні оксихіноліну чи сульфаніламіди). У період лікування у 18 (23,1 %) дітей повторно було виділено патогенні чи умовно-патогенні мікроорганізми (УПМ), але вже в період ранньої реконвалесценції досягнуто санацію організму усіх малюків. У 23 (33,3 %) дорослих осіб у період лікування продовжували виділятись збудники хвороби, однак в 11 (15,9 %) з них сформувалося реконвалесцентне бактеріоносійство. Наведені матеріали підтверджують, що у хворих на ГКІ тривале виділення патогенних ентеробактерій та УПМ може бути пов’язане як з перенесенням інтеркурентних хвороб і лікуванням різними антибіотиками, так і з циркуляцією у довкіллі антибіотикорезистентних штамів. Ефективність етіотропного лікування дітей у Тернополі вища, ніж у Харкові – 100,0 проти 81,9 %. Встановили, що ступінь чутливості ентеробактерій до антибіотиків суттєво коливається. Так, у Харкові шигели в 100,0 % випадків були стійкими до еритроміцину, а в 93,7 % – до пеніцилінів (ампіциліну, амоксициліну, карбеніциліну); 65,5-100,0 % сальмонел не чутливі до лінкоміцину, пеніцилінів та еритроміцину. До більшості антибіотиків дуже стійка паличка синьо-зеленого гною. Практично усі її вивчені штами були малочутливими до пеніцилінів, цефалексину, левоміцетину та зовсім не чутливими до еритроміцину і лінкоміцину. Умовно-патогенна флора зберігає чутливість до поліміксину. У разі мікст-інфекції ефективним є карбеніцилін, однак помітно знижується чутливість збудників до лінкоміцину. У Тернополі абсолютної резистентності усіх штамів шигел не відзначено, хоча більшість їх також була стійкою до пеніцилінів, еритроміцину і левоміцетину. Більшість штамів шигел була нечутливою до пеніцилінів, еритроміцину, поліміксину та левоміцетину. Однак досить дієвими зараз є фторхінолони (ципрофлоксацин і офлоксацин) та цефалоспорини (цефазолін, цефіксим). Важливо зазначити, що, незважаючи на рекомендований підбір етіотропних середників, до яких збудник ГКІ найбільш чутливий іn vіtro, усе ж від призначення такого препарату терапевтичного ефекту може не бути. Найчастіше це зумовлено тим, що в запальних вогнищах, де концентрується збудник, при його внутрішньоклітинному паразитуванні не створюється терапевтичних концентрацій препарату. У процесі лікування бактерії можуть набувати стійкості до антибіотиків. У кишках людини антибактерійні препарати діють на складні мікробні асоціації, тому їх дія істотно відрізняється від дослідів з монокультурами іn vіtro. Існують, мабуть, й інші, ще не вивчені причини, що призводять до неефективності проведеної етіотропної терапії. Тому основним критерієм, що визначає доцільність продовження розпочатого лікування, повинна служити його клінічна ефективність. Таким чином, значна частина збудників ГКІ резистентна до й досі широко використовуваних антибіотиків. Це повинно суттєво обмежити їх використання у хворих на ГКІ. З іншого боку, перспективним слід визнати подальше наукове вивчення можливих шляхів запобігання явищу антибіотикорезистентності та розробку нових, більш досконалих антибактерійних препаратів.