Medsocium.com

Боброва І.А., Шевчук В.Б., Матяш В.І., Боброва Г.О. ІЕІХ АМНУ Проблема гепатиту С за останні роки стала однією з самих вагомих в інфектології як через катастрофічне зростання кількості хворих, так і через відсутність швидких та 100% ефективних шляхів її вирішення. Тому залишаються актуальними питання удосконалення його діагностики і лікування. Проведене комплексне клініко-вірусологічне та ультрасонографічне обстеження 35 хворих на хронічний гепатит С (ХГС) у віці 18 – 68 р. (21 чоловік + 14 жінок). Всі мали явища вирусної реплікації за результатами полімеразної ланцюгової реакції: у 57,1% осіб RNA НСV становила від 100 тисяч до 10 млн. копій/мл, у 31,4% - 10тисяч-100 тисяч, у 11,4% осіб визначена мінімальна кількість – до 10 тисяч копій в мл. За генотипами обстежені розподілялись наступним чином: у 15 пацієнтів (42,8%) зареєстрований генотип 1В, у 14 пацієнтів (40,0%) – 3A, 2-ий генотип визначено у 3 хворих (8,5%), в поодиноких випадках зустрічались комбінація генотипу 1В+3А, генотип 1А та 4-6. При ультрасонографічному (УСГ) дослідженні органів черевної порожнини виявлялися зміни печінки різного характеру та інтенсивності, найчастіше - у вигляді помірного дифузного підвищення її ехогенності на всьому протязі та гепатомегалії. В основному, розміри печінки при ХГС перевищували нормальні не більше 1-2 см, іноді взагалі залишаючись нормальними. Більш виражена і чітка гепатомегалія при гепатиті С мала місце у випадках великої тривалості процесу – більше 10-15 років та при наявності шкідливих звичок в анамнезі. Дифузні зміни без осередкових утворень розцінювалися як жирова інфільтрація печінки 1-2 ступеня, при цьому структура органа залишалась досить однорідною. Однотипні УСГ зміни печінки з явищами її жирової інфільтрації реєструються при ряді станів, не пов`язаних з ХГС, наприклад, у гіперстеніків, при порушеннях харчування, цукровому діабеті тощо, тому хворі з аналогічною “фоновою” патологією в розробку не включались. В інших випадках печінка мала зернистий або дрібноплямистий вигляд з-за наявності множинних дрібних осередків фіброзу (дрібнофіброзних змін) розміром 1 - 3,5мм (“пістрява печінка”). Зміни структури та розмірів печінки у ряді випадків комбінувались із збільшенням селезінки від 5 до 25 мм, іноді по одному з її розмірів, що визначалося тільки при ультрасонографії. Виявлені ознаки можно умовно розподілити на 4 основних варіанти ультрасонографічної картини хронічного гепатиту С: 1–ий варіант -- дифузні зміни печінки з явищами жирової інфільтрації без спленомегалії зі збереженням гомогенної структури органу. Такий варіант виявився найбільш розповсюдженим і спостерігався у 17 з 35 хворих на ХГС, що складає 48, 57%. 2–ий варіант -- дифузні зміни печінки з явищами жирової інфільтрації + спленомегалія, спостерігався у 10 осіб (28,57 %). 3–ій варіант -- дрібноосередкові зміни печінки з наявністю неоднорідної зернистої або плямистої структури по типу “пістрявої печінки” без спленомегалії, зустрічався у 3 пацієнтів (8,57 %). 4-ий варіант -- дрібноосередкові зміни печінки з наявністю неоднорідної зернистої або плямистої структури + спленомегалія. Його мали 5 хворих на ХГС (14,28 %). При сонографічно-біохімічних співставленнях при 1-му варіанті підвищення АЛТ мало місце в строки проведення обстеження у 15 хворих з 17 - до 3,8 ммоль/л; невелике підвищення фракції гама-глобулінів до 23,5 % у 9 з 17 випадків (майже половина). Підвищення АЛТ при 2-му варіанті УСГ картини спостерігалося у всіх хворих і було більш вираженим, досягаючи 5,7 ммоль/л. А при 4-му варіанті у всіх без виключення пацієнтів на тлі помірної гепатоспленомегалії визначалися підвищення АЛТ і гамма-глобулінів, при чому останній показник досягав досить високих значень – до 28,2 - 31,6 %. Таким чином, при ХГС переважали 1-ий та 2-ий варіанти УСГ картини (у 77,1% хворих).