Medsocium.com

Вишиванюк В.Ю. Державний медичний університет, м. Івано-Франківськ Виразкова хвороба (ВХ) з локалізацією виразкового дефекту в дванадцятипалій кишці (ДПК) залишається однією з найбільш поширених хвороб в гастроентерології. Особливий статус їй надає те, що найчастіше хворіють люди молодого та середнього, тобто працездатного віку, періодичні сезонні загострення зумовлюють необхідність перебування на листку непрацездатності та стаціонарного лікування, частота виникнення ускладнень залишається на значному рівні і не має тенденції до зниження. Крім того, з віком підвищується частота виникнення супутньої патології, особливо з боку гепатопанкреатичної зони. Слід також враховувати ймовірне виникнення побічних ефектів при використанні лікарських засобів. Після відкриття Helicobacter pylori (Hp), її роль в патогенезі ВХ ДПК не викликає сумнівів. Найбільш поширеними антибактеріальними засобами для лікування Нр-позитивної ВХ є похідні 5-нітроімідазолів, зокрема метронідазол. Проте історія застосування метронідазолу в медицині з метою лікування кишкових, хірургічних, урологічних та інших інфекцій налічує декілька десятиліть, що зумовлює ріст кількості метронідазолрезистентних штамів Нр. Тому поява нового препарату орнідазолу з високими антихелікобактерними властивостями, до якого у Нр немає перехресної резистентності, дасть можливість підвищити частоту її ерадикації, зменшити частоту загострень та покращити якість життя хворих на ВХ. Оскільки похідні 5-нітроімідазолу володіють потенційними гепатотоксичними властивостями, нашою метою стало виявлення ймовірного токсичного впливу на печінку орнідазолу та порівняння частоти його виникнення у пацієнтів на фоні прийому метронідазолу. Обстежено 46 хворих на верифіковану Нр-асоційовану ВХ ДПК віком від 18 до 69 років. Тривалість хвороби коливалася від 1 до 26 років. Всі хворі отримували в потрійній схемі лікування інгібітор протонної помпи та два антибактеріальні середники. Одним з них в контрольній групі був метронідазол в стандартному дозуванні (по 500 мг 3 рази на день 7 днів), а в основній – орнізол (орнідазол, корпорація ”Артеріум”) в дозі 500 мг 3 рази на день 7 днів. Ефективність лікування оцінювалася клінічно через 10 днів та на контрольній ФЕГДС з рН-метрією через 3 тижні після початку лікування, ефективність ерадикації – при проведенні контрольного 13С-УДТ через 4 тижні після закінчення курсу лікування. Переносимість проведеного лікування оцінювали за наявністю/відсутністю у пацієнтів побічних ефектів в процесі терапії та через 2 тижні після закінчення лікування антибактеріальними засобами, а також за даними загальноклінічних обстежень – загального аналізу крові та сечі і біохімічного аналізу крові після проведеного курсу. В процесі лікування біль в епігастрії та диспептичні явища на 3 добу зникли у 35 (76,1%) пацієнтів. У 7 (15,2%) хворих біль та нудота зникли до закінчення 7 доби лікування, хоча на 3 добу інтенсивність їх значно зменшилася. 4 пацієнтів (8,7%) періодично відчували нудоту, тоді як печія та біль зникли до 3 доби. У цих пацієнтів, очевидно, клінічно значимим був виявлений при первинній фіброгастроскопії дуоденогастральний рефлюкс. Проведення контрольного ендоскопічного обстеження з рН-метрією через 3 тижні після початку лікування показало загоєння виразкового дефекту та значне зменшення періульцерозних запальних змін слизової оболонки у всіх пацієнтів. Рівень рН шлунку утримувався на рівні нормо- та помірної гіпоацидності, що в середньому склало 3,41±0,78. Зважаючи на все вище сказане, рівень клінічної ефективності був оцінений як достатній у обох групах. В процесі дослідження значно виражених побічних ефектів, що змусили б пацієнта вийти з дослідження, не було. У 5 пацієнтів відмічався гіркий присмак у роті та незначна нудота (з них 3 з контрольної групи (6,5%) і 2 з основної (4,3%)), у 3 хворих спостерігали послаблення стільця (2 з групи порівняння (4,3%) і 1 з основної групи (2,2%)). Дані загальноклінічних лабораторних обстежень (загальний аналіз крові та сечі), проведені на 7 добу, не виявили жодних значимих змін у порівнянні з первинними. Серед біохімічних показників крові найінформативнішими можна вважати рівні білірубіну, АСТ та АЛТ). Результати біохімічного аналізу крові після лікування не показали значних змін в жодній з груп, хоча у обох групах спостерігалося деяке підвищення АСТ та АЛТ, більш виражене в групі, що отримувала метронідазол. Проте ці зміни не виходили за верхню межу норми та не були достовірними. Таким чином, схема з застосуванням орнізолу виявилася більш безпечною в порівнянні з метронідазолом, що дозволяє рекомендувати орнізол до застосування в лікуванні Нр-асоційованих захворювань, особливо у пацієнтів, які тривало лікуються.