Medsocium.com

Мироненко О.І. Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика За визначенням ВОЗ 1979 р. – післяопераційні ускладнення відносять до групи внутрішньолікарняних (госпітальних) інфекцій, як набутих хворим після госпіталізації та надання медичної допомоги. За даними досліджень, проведених у різних країнах світу, ранова хірургічна інфекція є однією з найчастіших післяопераційних ускладнень в хірургії. Так, при виконанні чистих хірургічних операцій ранова хірургічна інфекція становить від 3 до 6 %, при чому за останні 15 років не відзначається тенденції до її зниження (Белобородова Н.В., 2003). Пристальну увагу дослідників ранової хірургічної інфекції привертають ускладнення після виконання планових оперативних втручань, особливо в реконструктивно-відновній хірургії з застосуванням синтетичних трансплантантів та протезів. Інфекційні післяопераційні ускладнення в реконструктивно-відновній хірургії нерідко ведуть до неспроможності протезної функції і призводять до вилучення трансплантанту, що, зважаючи на високу вартість, обумовлює медично-соціальну значимість проблеми. Умовами виникнення та розвитку ранової інфекції є по-перше, достатня бактеріальна контамінація та по-друге, зниження рівня гуморальних і клітинних факторів природної резистентності та імунологічної реактивності організму. Також має значення стан післяопераційної рани, життєздатність її тканин, створення умов для адекватного відтоку ранового ексудату та раннього заживання. Розвиток і характер інфекційних післяопераційних ускладнень залежить від характеристики збудника, виділеного з вогнища інфекції. Основною причиною виникнення гострих гнійно-запальних захворювань м’яких тканин є патогенний стафілокок, який висівається з ран в 50-60% випадків, грамнегативна флора є причиною ранового інфікування в 15-22%, асоціації стафілококу з грамнегативною флорою зустрічаються в 15-17% випадків, до 10% випадків причиною інфікування є анаеробні збудники. Розвиток ранової інфекції після оперативних втручань на органах черевної порожнини частіше обумовлено кишковою паличкою в монокультурі 43% випадків та в асоціації з стафілококом і протеєм – в 27%. (Шалімов О.О. і співавт., 2002). Багатьма вченими відзначається зростання тенденції до мутації мікрофлори з утворенням нових антибіотикорезистентних властивостей мікробних агентів, що пов’язано з неконтрольованим використаням антибіотиків. Подібний стан речей підриває ефективність антибактеріальної профілактики і терапії ранової хірургічної інфекції, примушує до більш ретельного виявлення факторів ризику виникнення післяопераційних ускладнень. Мета дослідження. До теперішнього часу методи прогнозування розвитку ранової хірургічної інфекції розроблені недостатньо, не відпрацьовані діагностичні алгоритми та програми профілактики і лікування ранової хірургічної інфекції. Матеріал та методи дослідження. Серед 262 пацієнтів, прооперованих з приводу планової герніопластики з застосуванням синтетичних матеріалів, у 48 пацієнтів, відібраних для реконструктивно-відновної герніопластики виявили фактори виникнення інфекційних післяопераційних ускладнень. Їх віднесли до груп ризику виникнення ранових хірургічних ускладнень. Це наступні: пацієнти з хронічною інфекцією, так званою „дрімаючою інфекцією”: з анамнезом лігатурної нориці; з анамнезом оперативних втручань з приводу гнійно-запальних захворювань органів черевної порожнини, або з порушенням цілісності порожнистих органів протягом останніх 5 років; - пацієнти з анамнезом тривалого перебування в лікарняних стаціонарах та вірогідністю інфікування нозокоміальною інфекцією; - пацієнти з імуноскомпроментованим анамнезом (перенесені спленектомія, онкопатологія), первинним та набутим імунодефіцитом (ВІЛ, туберкульоз, цукровий діабет, гепатит, анемія та ін.); - пацієнти з анамнезом алергічних реакцій на імплантовані синтетичні матеріали; - пацієнти з анамнезом захворювань сполучної тканини, сечовидільної та органів дихання, ендокринних розладів; - пацієнти похилого віку. Вивчаючи анамнестичні дані (кількість перенесених оперативних втручань та післяопераційні ускладнення, отримані курси антибактеріальної терапії), на основі загальнопринятих лабораторно-клінічних, а при необхідності – клініко-імунологічних досліджень (імуноглобуліни А, G, M, рівень середніх молекул) та рентгенологічних і сонографічних досліджень черевної стінки, індивідуалізовали прогностичну сутність більшості факторів високого ризику виникнення інфекційних післяопераційних ускладнень та розробили програми профілактики ранової хірургічної інфекції на етапі передопераційної підготовки. А саме, імунокорекції з застосуванням адаптогенів, вітамінотерапії та по показам - сироваток, імуноглобулінів, тощо. Результати та їх обговорення. Усунення та зменшення розвитку факторів ризику хірургічної ранової інфекції вбачаємо в застосуванні передопераційної підготовки у пацієнтів, що складають групу ризику, суворому дотриманні правил асептики і антисептики під час хірургічного втручання, застосування принципів „фізіологічної хірургії”: прецезійної техніки виконання хірургічних маніпуляцій з адекватним добіром трансплантанту та шовного матеріалу, ретельного гемостазу, униканні ішемії та зневоднення тканин, раціональної тривалості хірургічної інтервенції. На етапі раннього післяопераційного перебігу особливу увагу приділяємо повноцінному відтоку ранового ексудату, раціональній антибактеріальній профілактиці зважаючи на „мікробіологічний паспорт” закладу, імунокорекції. Висновки. Застосування індивіадулізованої системи прогнозування виникнення інфекційних післяопераційних ускладнень та впровадження профілактичних і лікувальних заходів дало змогу зменшити післяопераційні ускладнення на 7,2%.