Medsocium.com

Кулачек Ф.Г., Сидорчук Р.І., Карлійчук О.О., Білик І.С., Волянюк П.М., Петрюк Б.В., Білик І.І., Сидорчук Л.П. Буковинська державна медична академія Колоносанацію слід проводити в передопераційному періоді (хворим з інтактним кишечником, наприклад при біліарному перитоніті) або в післяопераційному періоді за наступною методикою: після очисної клізми, слід вводять двопросвітний інтубаційний зонд в товсту кишку, заповнюють 0,25% розчином новокаїну з експозицією 5 хв. Після звільнення кишки вводиться розчин пероксиду водню (3%) з наступною експозицією 3 хв. Колоносанацію закінчують наповненням кишки розчином димексиду з канаміцином на 30 хв. Спосіб доцільно повторювати на 1-шу добу після операції. У більшості випадків достатньо 1-ї колоносанації, однак, при виражених патологічних змінах в черевній порожнині, деструкції тканин, при проведенні повторних оперативних втручань (релапаротомій) методику можна застосовувати неодноразово. Додатково колоносанацію слід використовувати при розвитку ранньої кишкової непрохідності. Максимальна кількість колоносанацій залежить від динаміки післяопераційного періоду, але не доцільно проводити її більше 6-ти разів, що пов’язано зі зменшенням її ефекту при багаторазовому використанні. Особливістю колоносанації є та обставина, що при її проведенні досягається виражений ефект за двома важливими напрямками в лікуванні гострих перитонітів – нормалізація функції кишечнику та ліквідація важливого джерела транслокації мікроорганізмів і токсинів. При колоносанації відбувається сумація та потенціювання даних ефектів. Ефективність розробленого методу зумовлена тим, що при порушенні пасажу кишечнику та проникливості кишкової стінки розвивається виражений дисбактеріоз, який призводить до транслокації патогенної мікрофлори в кровоносну, лімфатичну систему та очеревинну порожнину, що є важливим патогенетичним чинником в розвитку та прогресуванні гострого перитоніту та абдомінального сепсису.