Застосування противірусної терапії у хворих з хронічними гепатитами в і с та їх побічна дія.

Мартинюк Г.А.,1 Хоронжевська І.С.,1 Шахгільдян Й.В,1 Харитонюк Р.О.2 Рівненська центральна міська лікарня,1 (Україна),НДІ вірусології ім. Д.І.Івановського, Москва2 (Россия) Вірусні гепатити – одна з актуальних науково-методичних проблем сучасності. Поряд з грипом, вірусні гепатити залишаються найбільш масовою вірусною інфекцією людини. Захворюваність гепатитами постійно залишається на високому рівні в усіх регіонах земної кулі. В останій час причинами розвитку хронічних вірусних гепатитів , крім В, С, Д, G, називають також вірус гепатиту TTV, виявлений порівняно недавно, який потрапивши парентеральним шляхом, може тривало персистувати в організмі. Можливість тривалої персистенції в останні роки описують і для вірусу гепатиту А. Окрім названих, хронічні захворювання печінки можуть, хоч і рідко, бути зв”язані з вірусами простого герпесу, EBV, CMV і рядом інших, менш відомих. Висока інфікованість населення земної кулі вірусом гепатиту В ( близько 2 млрд. осіб ) і вірусом гепатиту С ( близько 500 млн. осіб ) дають надзвичайно високий розвиток прогресуючого хронічного захворювання печінки. Можливіть його розви тку серед носіїв вірусу гепатиту В складає 8-10 %, а серед інфікованих вірусом гепатиту С – 65-85 %. По даних Рівненської області перехід в хронічну форму вірусу гепатиту С склав 81,2 %. Професійна зацікавленість вірусними гепатитами визначається складністю діагностики та лікування. Клінічний досвід показує, що використання загальноприйнятого лікування не завжди забезпечує надійний лікувальний ефект, і більшість медикаментів, які застосовувалися раніше, мають суто історичний інтерес. Внаслідок цього проблема хронічних гепатитів зараз розглядається як одна з першочергових у практичній охороні здоров”я. Медичне і соціальне значення набувають питання своєчасної діагностики та раціонального лікування хворих хронічними вірусними гепатитами. Без проведення адекватної терапії в результаті прогресування процесу стан хворого безумовно погіршиться, тільки у одних раніше, в інших пізніше. Крім того, з тривалим персестуванням вірусу пов”язані різні позапечінкові системні прояви – васкуліти, вузелкові периартериїти, гломерулонефріти, артріти, міокардити, патологія системи крові та інші. Одним з найбільш значних досягнень в лікуванні вірусних гепатитів є призначення противірусної терапії, раннє призначення якої може запобігти хронізації. На протязі останніх семи років для лікування хворих ХГВ та ХГС використовувались препарати інтерферону, індуктори інтентерферону (амексін, циклоферон), рібавірін. Побічна дія частіше відмічалася у препаратів інтерферону та рібавіріну, індуктори інтерферону переносилися добре. Якщо аміксін і циклоферон не мали побічної дії, рібавірін частіше всього обумовлював анемію, астенічний сіндром, рідше зниження АТ, екзантему. В період з 1996р. по 2002р. препарати інтерферону отримали 14 пацієнтів з ХГВ і 52 з ХГС. 51 особі призначався вітчизняний препарат “Лаферон” і 6 особам - “Інтрон-А”. Інтерферони призначалися дом”язево в разовій дозі 3 млн ОД 3 рази в тиждень при ХГС та від 3 до 5 млн ОД щоденно при ХГВ на протязі 6-12 місяців. У всіх пацієнтів діагноз був підтверджений наявністю маркерів реплікацій вірусних гепатитів, а також до уваги бралися показники білірубіну, амінотрансфераз, протеїнограми та коагулограми. Основною побічною дією на введення інтерферону було підвищення температури тіла і/або лихоманка (96%), швидка втома (92%), головна біль (72%), сонливість (68%), міалгія (64%). Такі симптоми найчастіше спостерігалися і найбільше проявлялися в перші два тиждні лікування. Як правило, лихоманка та міалгія на протязі перших двох тижднів значно послаблювались або повністю зникали від початку призначеної терапії. Значно триваліше утримувалися сонливість, загальна втома, у 16% осіб на протязі всього терміну лікування. Рідше зустрічалися такі симптоми як дратівливість (48%), депресія та безсоння зустрічалися в 34%, зниження апетиту (22%), сухість в роті (14%), зниження маси тіла (14%), головокружіння (10%). При аналізі гематологічних показників крові: лейкопенія <4,0х109/л (у 58%) <3,0x109/л (у 16%), тромбоцитопенія <100 тис. тромбоцитів (12%), <80 тис. (4%). Після відміни препарату картина переферичної крові самостійно нормалізувалася на протязі короткого періоду. Таким чином, аналізуючи побічну дію інтерферонотерапії у хворих хронічними гепатитами В і С необхідно замітити, що найбільш виражена побічна дія при застосуванні інтерферонів відмічена в перші два тижні від початку їх призначення.

Последние комментарии